ЧУДОВИСЬКА, ЯКІ ПОВСТАЮТЬ З МЕРТВИХ, НЕЗРІВНЯННІ З ТИМИ, ЩО ЖИВУТЬ В НАШИХ ДУШАХ.

Макс Брукс

Ви вірите в зомбі?

Нещасних гаїтянських рабів, чию волю підкорив собі злий чаклун за допомогою магії вуду? Оживших мерців, які прагнуть зжерти ваші мізки? Жертв таємничого вірусу, розробленого зловісною корпорацією чи урядом? Мутантів-канібалів після ядерної або техногенної катастрофи?

Ні?

Я теж не вірю.

Але знаю, що зомбі існують.

Я бачу їх щодня. Як і ви.

Щоправда, справжні зомбі виглядають зовсім не так, як їх показують у фільмах і комп'ютерних іграх.

Беззубі наркомани з загноєними «тунелями» від уколів. Ті, що хитаються, позбавлені розуму, та звіріють без чергової дози.

Непримітні серійні вбивці, про яких сусіди кажуть «він був такою тихою і милою людиною», поки не стало відомо, скільки крові на його руках — тому що «так наказали голоси в голові».

Просвітлені сектанти, ладні за наказом лідера вбити власних дітей і себе самих — або розпорошити нейропаралітичний газ на станціях метро.

Релігійні фанатики, які відрізають людям голови у прямому етері і таранять хмарочоси пасажирськими літаками.

Озвірілі виродки у воєнній формі, які не гідні звання «солдатів», які ґвалтують жінок та дітей і розстрілюють мирне населення.

Божевільні диктатори, які посилають озвірілих виродків завойовувати іншу країну і віддають накази бомбити житлові квартали.

Усі вони виглядають, як люди.

Як ми.

Та чи люди вони насправді?

А ще я знаю, що зомбі-апокаліпсис, якого так бояться (а точніше чекають і готуються до нього) виживальники-сурвівалісти, вже стався. І не один раз.

Тому що «апокаліпсис» з грецької — це «одкровення».

Це коли люди розуміють, що поряд ходять, розмовляють, і навіть інколи мислять істоти, зовні майже не відмінні від людей — але при цьому здатні на вчинки, незбагненні для людини.

Зомбі-апокаліпсис — це не мерці, що повстали з могил.

Це коли ви дивитеся на людину чи навіть розмовляєте з нею — і в якийсь момент усвідомлюєте, що перед вами зомбі.

Який хоче вас вбити. І його неможливо переконати.

Хіба що пострілом в голову.

Зомбі-апокаліпсис — це коли ви прокидаєтеся о п'ятій ранку від вибухів авіабомб, тому що божевільний диктатор зміг ретранслювати голоси зі своєї голови мільйонам громадян своєї країни — і здійснив напад на вашу. А мільйони зомбованих сусідів цьому тільки радіють.

Ні, ця книга не про війну Росії проти України. Про цю війну буде написано багато книг — про нелюдські звірства окупантів, геноцид, етнічні чистки і масові зґвалтування.

В цій книзі йтиметься про інше.

Книга містить розділи:

● Зомбі у масовій культурі та реальному житті

● Історія та задачі сурвівалізму

● Зомбі-апокаліпсиси минулого

● Зомбі-одинаки та зграї зомбі

● Стратегії та навички виживання

● «Тривожна валіза» і способи евакуації

● Як людина стає зомбі і як цього уникнути

Я спробую відповісти на такі питання:

● Чим нас приваблюють історії про зомбі?

● Що перетворює людину на зомбі?

● Чим відрізняється серійний вбивця від диктатора?

● Хто такі сурвівалісти?

● Як завжди бути готовим до кінця світу?

● Що треба мати вдома та в «тривожній валізі»?

● Як вижити під час колапсу цивілізації?

● Найголовніше — як самому не стати зомбі?

Мене звати Антон Фарб, я інструктор з самооборони та автор книг «Сам собі тілоохоронець. Культура особистої безпеки» і «Сіра людина. Мистецтво бути невидимим».

З 2006 року ми зі Світланою Міхальчук, моєю дружиною, розвиваємо в Україні і за її межами ізраїльський рукопашний бій крав-мага, як один з елементів концепції особистої безпеки. Він включає навички ситуативної готовності, самозахист зі зброєю та без, вміння надавати першу долікарську допомогу, а також юридичні аспекти необхідної оборони.

Тому що самозахист — це не прийомчики, а вміння розпізнавати загрози, керувати ризиками та мінімізувати збитки.

Уникнути небезпеки, а якщо не вийшло — то подолати її і залишитись живим і здоровим.

Не дати себе вбити, скалічити або посадити у в'язницю за те, що не дав себе вбити або покалічити.

На сотнях семінарів та майстер-класів я регулярно стикався з двома найпоширенішими оманами щодо самооборони.

Перша — «завжди можна домовитися».

Особливо вона стосується жінок. Посилюється масою шкідливих «порад із жіночої самооборони з інтернету». Ну, знаєте, «скажіть ґвалтівникові, що у вас венеричне захворювання». Або місячні. Або що у вас маленька дитина. Або тато прокурор.

Мов, спробуйте викликати відразу або свічуття, або налякати наслідками.

Не заперечую, це може спрацювати з сусідом в купе напідпитку, або з колегою на корпоративі, який не відрізняє наполегливі залицяння від сескуасльних домагань. Але й тут: може спрацювати, якщо він ще не залив мізки алкоголем до нестями і здатний сприймати людську мову.

А, ось ще одна небезпечна порада: спробуйте принизити ґвалтівника, висміяти його, тоді він зніяковіє і втече.

Серйозно. На одному із семінарів «Залізна леді» студентка заявила:

— Я йому скажу, діставай, чим ґвалтувати зібрався, а потім розсміюся.

Чикатіло був імпотентом і ґвалтував свої жертви ножем.

Тому що зґвалтування — це не про секс. Це про владу, злість і прагнення завдати болю.

Оману про «завжди можна домовитися» інколи поділяють і чоловіки.

В більшості рекомендацій для заручників радять потоваришувати з терористом, викликати емпатію до себе, показати фото родини, не дати себе дегуманізувати.

З терористами ІДІЛ, щоправда, жодного разу не спрацювало.

Друга розповсюджена омана — «а мене — за що»?

Причина більшості злочинів — полювання за ресурсами.

Є лише три види ресурсів: гроші, тіло, життя.



Пограбування, зґвалтування, вбивство.

(Докладніше ми розглядали це в книзі «Сам собі тілоохоронець»).

І якщо перспективу бути пограбованим або стати жертвою сексуального насильства більшість готова визнати, то на питання «чи вірите ви, що вас можуть вбити?» — в очах зазвичай можна побачити скепсис.

Типу, за що мене вбивати? Я звичайна людина, нікому не заважаю, живу собі спокійно.

Немає жодних вагомих підстав мене вбивати.

Я ж не буду нікого вбивати без вагомих підстав?

От і мене не треба. Будь ласка.

В основі обох оман лежить помилкове припущення, шо ваш опонент — чи то сексуальний маніяк, чи то релігійний фанатик, наркоман в ломці або диктатор з шизофренією — людина, яка мислить раціонально, і чия поведінка може бути спрогнозованою, виходячи з міркування «як би я вчинив на його місці». Ба більше, чиєю поведінкою можна керувати вербально, використовуючи ті чи інші аргументи.

Адже вся концепція особистої безпеки будується на вивченні наявних обставин («хто це йде за мною темним провулком?»), розрахунку вірогідного розвитку подій («якщо зайду в магазин або дістану ліхтарик, шансів на неочікуваний напад у нього буде менше») і ухиленні від загрози.

Петля СОРД — «Спостереження, Орієнтація, Рішення, Дія», про яку я докладно розповідав у книгах «Сам собі тілоохоронець» і «Сіра людина».

Але цей інструмент працює проти звичайних злочинів, які можна умовно розділити на раціональні та емоційні.

Раціональні злочини можна пояснити з точки зору логіки.

Будь-який корисливий злочин — раціональний. Пограбування. Угон автомобіля. Викрадення з метою отримати викуп. «У мене чогось немає, мені це дуже потрібно».

Вбивство може бути раціональним. Усунення конкурента. Свідка. Шантажиста. Навіть вбивство одного боржника, задля залякування інших.

Раціональні злочини скоюють, аби щось отримати. Вигоду, безпеку, тощо.

До емоційних злочинів можна віднести все, що мовою криміналістики позначається «на ґрунті пристрасті».

Зґвалтування. Побиття або вбивство через ревнощі. Задля помсти. Від злості.

Емоціональні злочини скоюють тому, що дуже хочеться. Навіть якщо це не принесе ані вигоди, ані безпеки.

Що б не керувало злочинцем — кора головного мозку і холодний розрахунок, або лімбічна система і буйство гормонів — його дії можна пояснити, а отже й спрогнозувати.

А того, що можна спрогнозувати — можна спробувати уникнути.

Але коли перед вами зомбі, який навіть самому собі не може пояснити, чому він збирається заподіяти те, що замислив — побудувати модель його поведінки неможливо.

Такими злочинцями займається судова психіатрія, коли оцінює їхню осудність.

Але як бути з людьми, чия поведінка повністю керована психотропними речовинами?

І як бути з людьми, формально психічно здоровими і без наркотичних залежностей, але які, тим не менш, здатні на незбагненні вчинки.

До прикладу, геноцид.

І йдеться не про «незбагненність» з точки зору моралі та моральності. З рештою, норми моралі вигадані людьми і змінюються з плином часу.

Зомбі — це створіння, які зовні не відрізняються від людей, але здатні на вчинки, що суперечать біологічним нормам поведінки, завдання яких — виживання особини та виду.

Терористи-смертники.

Дітовбивці.

Диктатори.

Люди, які коять злочини проти життя як такого.

Живі мерці. Немертві.

Що ними керує і як від них захиститися?

І що робити, якщо зомбі-апокаліпсис почнеться сьогодні?